Вокзал — брама міста, і, одночасно, його визитівка. Саме вокзали і привокзальні площі формують перше — і, відповідно, найсильніше — враження у тих, що приїзжає. Недарма в Європі вокзали вже дано не є простими укриттями від негоди для пасажирів, що чекають на відправку. Сучасний вокзал — це і пересадочний хоб і ресторан, і готель і парк, і стоянка і … От тількі все це відноситься до Мюнхена і Цюріха, в крайньому випадку — до Кракова і Львова. Київський залізничний вокзал — до речі, пам’ятник архітектури в стилі українського модерну — вже давно не проглядається крізь ятки з шаурмой, а зойки марщруточників “На Білу Церкву!“ перекривають об’яви про відправлення потягів. Годі і казати про нормальне розгалуження потоків чи рекреації. Вони представлені, в основному, потворними “генделиками” біля Північних платформ. На прохання близьких до мера чиновників ми розробили передпроетну пропозицію реновації Привокзальної площі мінімальними засобами, можна сазати — легкими дотиками (жорстка економія коштів була головною умовою). Власне, це скоріше начерк — адже на роботу був виділений… тиждень! Звідси і деяка умовність, і прямі цитати з нью-йоркської “Hight Line” в оздобленні пішохідних зон.